Прізвище Бачинських теж відоме в історії Закарпаття. Андрій Федорович Бачинський – визначний публіцист і просвітитель Закарпаття XVIII століття, один із визначних мукачівських єпископів. Едмунд Степанович Бачинський – громадсько-політичний діяч, доктор права, мер Ужгорода на початку 20-х років минулого століття, міністр внутрішніх справ першого підкарпатського уряду в 1938 році, репресований НКВД у 1945-му. Священик Бачинський був разом із єпископом Теодором Ромжею, коли на того “випадково” наїхав “Студебеккер” поблизу села Іванівці. Нижче – розповідь про ще трьох не таких відомих, але достойних людей на прізвище Бачинський, кримінальні справи яких знаходяться в архіві УСБУ нашої області.
“З сьогоднішнього дняя відмовляюся бути священиком…”
Треба було мати неабияку мужність, чесність і впевненість у своїй правоті, щоб у далекому 1949-му прилюдно відмовитися бути священиком. На тому останньому богослужінні навесні 1949 року греко-католицький священик села Кайданово, що на Мукачівщині, Федір Бачинський пояснив свій вчинок тим, що єпархія припинила своє існування, бо оскільки підкорялася Риму, то органи радянської влади вважали греко-католиків ворогами СРСР.
Кайданівський священик за національністю був словаком. Народився він у 1911 році в Ставному Великоберезнянського округу в сім’ї священика. У школі вчився в Словаччині, після Кошицької реальної гімназії закінчив Ужгородську духовну семінарію. У 22 роки був висвячений єпископом Олександром Стойкою і направлений священиком у Великий Бистрий Воловецького округу. Незабаром Федора Константиновича перевели в Осой, що на Іршавщині, звідки у 1937 році він вирушив до Празького університету і став студентом філософського факультету. Одночасно пройшов бібліотечний курс за спеціальністю архіваріуса. З Праги поїхав у Будапешт, щоб вивчити угорську мову та історію цієї держави.
Повернувшись на Закарпаття, Бачинський три роки викладав релігію у Хустській народній школі № 1. У 1942 році одержав призначення священиком у Кайданово.
Слідством Федору Костянтиновичу були пред’явлені ті ж звинувачення, що й іншим: активне посібництво угорським окупантам, зачитування на Службах Божих антирадянських послань з єпархії, заклики молитися за перемогу фашистів на східному фронті, організація збору теплих речей для угорських військ, навчання дітей католицизму і т. д.
Щоправда, слідство мало “вагомі докази”. При обшуку в “злочинця” було знайдено книги: “Катехизм для дорослих”, “Керівництво до вивчення питання возз’єднання східних і західних церков” (автор Юлій Гаджега), “Історія церкви Христової” (Дмитра Поповича), які навіть сам Бачинський на допитах визнав антирадянськими.
Та найголовніше, було вилучено власноруч написану ним книгу “Русско-русинские связи XVII-XVIII столетий”. Теж, звісно, антирадянську, навіть гірше – профашистську. А все через те, що в ній автор викривив факт культурно-просвітницької діяльності Духновича і виправдовував дії російського царя, який послав свої війська в Угорщину для придушення революції 1848 року. В матеріалах слідства підкреслювалося, що це “не просто дипломна робота” за темою, визначеною в Празі, на здобуття звання доктора філософських наук. Через 40 років, в обґрунтуванні підстав для реабілітації, так само підкреслювалося, що книга, написана Бачинським, таки “просто дипломна робота”…
Слідство по справі Бачинського тривало ще менше, ніж по Нестеру Ромжі, – з 3 по 18 травня 1950 року. Майже той же склад суддів обласного суду. Тільки від адвоката засуджений відмовився, тоді як з Ромжі постановили стягнути ще 250 карбованців за послуги захисника. На суді свідки стверджували, що, оголосивши про свою відмову служити, кайданівський священик на вмовляння перейти у православ’я казав, що це нічого не змінить, його все одно заарештують, і треба лише чекати того моменту. З огляду на це, його звинуватили у продовженні, навіть після 1949 р., коли він уже ніде не працював, наклепів на радянський лад.
З визначених вироком 25 років таборів, Бачинський відбув 6 років і 4 місяці. Спочатку строк було зменшено до 10, потім, як інваліду другої групи, до 7 років ув’язнення. Звільнили Федора Костянтиновича у вересні 1956 р. Реабілітували на початку 90-х.
"Старий Замок"
№ 61-62 (373-374) четвер, 23 серпня
Лариса Подоляк,“Старий Замок” (з Ужгорода)
(Початок у попередньому номері)
СЕМИДЕСЯТИРІЧНИЙ СТАРИЙ, НА КОТРОГО МАЙЖЕ РІК ЗБИРАЛИ КОМПРОМАТ
Ще один священик Бачинський, справа якого зберігається в архівах закарпатської СБУ, був для слідчих початку 50-х років справжньою знахідкою. Матеріалів на Данила Михайловича було хоч відбавляй. І збирали їх майже протягом року, арештувавши колишнього греко-католицького священика вже тоді, коли мали на нього чимало показів свідків, — наприкінці грудня 1950 року.
Сам родом із Вишкова, що на Хустщині, з сім’ї греко-католицького священика, Данило Михайлович переїздив разом із батьками по селах краю. Після духовної семінарії в Ужгороді у 1902 році був рукоположений Юлієм Фірцаком і призначений помічником священика в Заріччя Іршавського округу. З 1907 по 1921 рік був отцем у Сільці, а відтак у Дубрівці на Ужгородщині. Тут під час чехословацького правління очолював сільський осередок популярної тоді, а пізніше однозначно названої радянською владою реакційною, аграрної партії. У 1927 р. від жителів Дубрівки і від Аграрної партії був призначений членом Ужгородського окружного вибору, де приймалися рішення про виділення грошей, сільськогосподарської техніки, медичної допомоги для селян. Для Дубрівки Бачинський просив допомогти відремонтувати колодязь загального користування і надати машину для очистки зерна.
Один зі свідків розповів, що Данило Михайлович у складі делегації їздив у Будапешт домовлятися, щоб Угорщина окупувала Закарпаття. Щоправда, ніхто зі свідків, ні сам слідчий ніде і ніяк не пояснили цей факт з погляду історії — Мюнхенської угоди і симпатій Бачинського до чехословацької партії.
Зате свідки говорили про урочистий молебень і мітинг, влаштовані Бачинським у Дубрівці з нагоди окупації Угорщиною. Також стверджували, що священик “представляв на селі усю політичну, цивільну і духовну владу”. “Без відома Бачинського на селі не вирішувалися ніякі питання, він міг відмінити будь-яке розпорядження старости села. Усі приїжджі жандарми і цивільна влада спочатку йшли до Бачинського”, — записано в одному з протоколів допиту свідка. Сам же Данило Михайлович пояснював усе це тим, що у нього зберігалися метричні книги, де записувалися дані про народження, смерть, одруження жителів села, які й цікавили жандармів.
З дій посібництва угорським окупантам, Бачинського звинувачували також у вихвалянні фашистської влади, генерала Хорті, у закликах збирати теплий одяг для угорської армії, членстві у комісії для відправки селян в робочі табори, на будівництво укріплень перед наступом радянської армії і в тому, що зацитькував селян, коли у 43-44 роках для потреб угорських військ в Дубрівці зняли церковні дзвони.
Антирадянська агітація і пропаганда отця, за матеріалами справи, була в тому, що він “казав облишити заразну комуністичну партію (ще чехословацьку), де лише цигани, євреї”, “хвалив Хорті, Гітлера, Мусоліні, а керівника СРСР (Сталіна – авт.) називав мужиком, чорноробочим”, ”казав, що більшовики з рогами, вони всіх поїдять”. Також при обшуку в Бачинського, який жив уже тоді в Ужгороді в одного зі своїх дітей, було вилучено антирадянську книгу “Альбом угорських вчителів”.
У прийми до дітей 70-річний Данило Михайлович пішов після того, як його будинок в Дубрівці забрали під сільраду. За довідкою цієї ж установи, до 1946 р. у Бачинського було 30 га землі, 4 коней, 10 корів, працювало 2 постійних наймитів і до 15 сезонних. Будинок мав аж шість кімнат. Усе при тому, що у священика було аж дев’ятеро дітей.
Один із синів теж став греко-католицьким священиком і був арештований у 1949р., та ж доля спіткала і зятя-священика. Інша донька, котра теж стала дружиною духовного отця, напочатку 20-х виїхала до США. До речі, дружина Бачинського була сестрою Костянтина Грабара — третього і останнього (1935-1938 рр.) губернатора Підкарпатської Русі.
Не дивлячись на, здавалося б, так багато “гріхів” у порівнянні з іншими священиками, Данило Бачинський був засуджений за тими ж статтями 54-4, 54-10 ч. 2 КК УРСР до тих же 25 років таборів, 5 років ураження в правах і конфіскації майна (яке уже давно і без усякого суду конфіскували). Але у справі є ще одна відмінність — адвокат (це була жінка), невідомо чи зі щирих міркувань, чи лише з формального обов’язку, подала касаційну скаргу, посилаючись на те, щозасудженому 73 роки, у нього лише третина шлунку, зовсім немає зубів, опухають ноги. Та скарга залишилася без задоволення. Ну, а надалі всіляким комісіям не було що переглядати — 15 липня 1951 року отець Данило Бачинський помер у тюрмі.
ПРОВОКАТОР, ПРОВИНАЯКОГО НЕ ДОВЕДЕНА, — ОБОВ’ЯЗКОВО ПРОВОКАТОР
Справа Юлія Бачинського, арештованого і засудженого ще влітку 1949 року, греко-католицького священика з с. Ясіня, закрутилася навколо доведення, що він — агент угорської жандармерії, який зрадив члена компартії Чехословаччини Василя Савчука.
Юлій Степанович — теж син греко-католицького священика, як і Бачинський Едмунд, був родом із с. Калини на Тячівщині. Після Ужгородської духовної семінарії чотири роки був священиком у Квасах, а з 1913 по 1924 р. у Чорноголовій Великоберезнянського округу. У 1924 році Бачинського направляють служити в с. Ясіня, де у 1928 він очолює осередок Аграрної партії Чехословаччини. У 1944 році угорська газета написала про нього як про патріота Угорщини, який надає неоцінимі послуги уряду Хорті у війні проти СРСР. Посилань ні на які конкретні вчинки священика не було.
Згадується у справі про те, що Бачинський під час угорської окупації був членом управління урбаріальних (тобто державних) лісів. Ще одна провина отця полягала в тому, що у 1944 р. разом із відступаючими угорськими військами він відійшов углиб Угорщини і потім деякий час жив у брата — греко-католицького священика в Румунії.
Звичайно, висувалися і стандартні звинувачення у закликах віруючих молитися за перемогу угорських військ, у читанні циркулярів єпархії, але все це було майже дрібницею у порівнянні з випадком із комуністом Савчуком. Цей, так і не з’ясований до кінця, факт став очевидним козирем справи отця Юлія. За показами самого обвинуваченого і дев’яти допитаних свідків, колишній член компартії Чехословаччини Савчук переховувався від угорської влади. Але це йому набридло і він вирішив легалізуватися. Дружина Савчука і ще один його родич прийшли до Бачинського з проханням, щоб той пішов у жандармерію і домовився, аби Савчука не били, коли він добровільно здасться. Бачинський пішов, відтак привів Савчука до жандармів і того там кілька днів били. За розповідями різних людей — з подачі саме священика, котрий, мовляв, дав комуністу погану характеристику, і навпаки — всупереч заступництву Бачинського. Через кілька днів Василя Савчука випустили і він пішов до отця — одні кажуть пожалітися, другі — дорікнути за нехристиянську поведінку. Бачинський дав нещасному грошей — чи то з жалощів, чи то аби відкупитися. Пізніше Савчука судили, він сидів у тюрмі, а у 1945 р. вже вдома помер від тифу. Як було насправді, з’ясувати було вже неможливо, тож факт, звісно, обернули проти Юлія Степановича.
Щодо антирадянської діяльності вже після приходу радянської влади, Бачинському інкримінували свідчення їздового ліспромгоспу, котрому отець нібито говорив, що вже восени 1949 р. Англія, Франція, Америка почнуть війну проти СРСР.
Але на відміну від багатьох інших засуджених греко-католицьких священиків, Юлію Бачинському за відомими ст.54-4, 54-10 ч.2 КК присудили лише 10 років таборів, 5 років ураження в правах і конфіскацію майна. У 1954 р. його дружина писала листи Ворошилову, просила про помилування. Проте “помилування” прийшло, як і більшості таких ув’язнених, лише в 1956 році і Юлій Степанович, якому під час арешту було 64 роки, ще зумів вийти з Іркутських таборів, відсидівши 6 років і 11 місяців.
На час прийняття рішення про реабілітацію у 1992 р. даних про нього чи рідних не було....
(За сприяння у підготовці матеріалуподяка УСБУ в Закарпатській області).
"Старий Замок"
№ 63-64 (375-376) четвер, 30 серпня
Великі злочини мовчать
Матеріали кримінальної справи греко-католицькогосвященика Даниїла Бачинського, який був поруч з єпископомТеодором Ромжею у дні його вбивства, – таємниці й нині
Лариса ПОДОЛЯК,“Старий Замок”
Після публікації “Старого Замку” про репресованих греко-католицьких священиків Теодора Ромжу і отців Бачинських, до редакції зателефонувала внучка одного з них – Данила Бачинського. Схвильована Марія Данилівна розповіла, що зовсім не сподівалася через півстоліття раптом побачити у газеті історію свого дідуся і його останнє перед смертю фото – арештований 72-річний Данило Михайлович помер 15 липня 1951 року в Ужгородській тюрмі. А ще вона запитувала, чи не відомо щось про справу її батька – Данила Даниловича Бачинського, який постраждав разом з єпископом Теодором Ромжею поблизу села Іванівці і пізніше лежав з ним в одній палаті Мукачівської лікарні. Після арешту, отця Данила Бачинського-молодшого у 1949 році відправили до Києва – там проходило слідство, там Особлива нарада винесла вирок, звідти його відправили у табори. Але з’ясувалося, що кримінальна справа нині знаходиться в архівах СБУ нашої області. От тільки і тепер, через 54 роки після смерті Владики Теодора, матеріали слідства щодо його друга і єдиного присутнього при загадковому вбивстві все ще недоступні для ознайомлення. За офіційним поясненням, тому що “відомості, які містяться у справі, становлять державну таємницю”.
Отже, через неможливість дізнатися про безпосередні, задокументовані, тоді ще не трансформовані часом і зовнішніми обставинами покази самого учасника тих трагічних подій, до уваги читачів розповідь про те, що пам’ятає про своїх рідних онучка і донька Бачинських – Марія Данилівна, а також відомості, зібрані у книзі Стефана та Даниїла Бендасів “Священики-мученики, сповідники вірності”.
ДУХІВНИК ОСТАННЬОЇ СПОВІДІ ТЕОДОРА РОМЖІ
“…Коли о.Петро (Васков – парох села Лохово, від нього їхали єпископ Ромжа з супутниками 27 жовтня, коли поблизу с. Іванівці сталася аварія – авт.) зібрався відходити, Преосвященний Владика дав йому доручення: “Будь-ласка, Петрику, від мого імені попроси свого тестя, старенького о.Даниїла, щоб із Найсвятішими Тайнами був добрий навідати нас. Буду йому дуже вдячний!” “31-го жовтня, в п’ятницю зранку, приїхав запрошений милий гість — намісник с.Дубрівка, рідний батько потерпілого о.Даниїла, старенький о.Даниїл Бачинський… Преосвященний Владика щиро висповідався і прийняв Святі Тайни. Сина свого, Данилка, по причині непритомності тільки розрішенням апостольським та своїм батьківським благословенням зміг укріпити переживаючий, однак з волею Божою великодушно згідний батько”. (З історії смерті його Екселенції Преосвященного Теодора Ромжі, написаної Марією (Теофілою) Манайло, сестрою-василіянкою, старшою адміністративною медсестрою хірургі
