1. РОЗВИТІЄ ХРИСТИЯНСТВА НА ПОДКАРПАТЮ
На території Подкарпатської Руси (і то лиш под Карпатами, но і дальше за рікою Тисою аж до Дунаю) єще перед пришествієм мадяр жил руський слов’янський народ, котрий, посунувшися од Чорного моря і Балкана на Паннонію аж под Карпати, принес со собою культуру гречеську і віру християнську. Етнографічні особенності чехов, близость їх фонетик к малоруськой, множество старослов’янських слов у чеськом язиці і прочеє указують на колись спольну культурну колиску КирилоМефтодієвських часов, до которих сягаєт початок християнства на Подкарпатськой Русі.
Межи русинами держиться преданіє, что для русинов Паннонії вже св. Мефтодій становил першу єпархію. Однако начало писаних історичних документов припадає лиш на XIV столітіє. Тогди всі русини Угорщини мали лиш одно єпископство і то Мукачевськоє, із котрого потом виросли дальші єпархії.
Перші єпископи походили із среди чина св. Василія Великого. Уже король Андрей І (1046—1061) спровадил руських монахов і заложил для них монастир в околиці Мукачева. У XIV-ом столітю князь Теодор Корятович на горі Чернецькой коло Мукачева дал побудовати монастир і для содержанія єго опреділил обширний земельний маєток. Сю "фундацію" і позніші угорські королі потвердили.
Там у том монастирі жили перші єпископи Подкарпатських русинов.
Великий розкол гречеської церкви од Рима долго не занес духа роздора в нашу церков так, что у нас формально і не була переведена схизма. Народ наш всегда держался той істинно православної церкви, котрої світилами були славніші отці церкви, як св. отець Николай, св. Василій Великий, св. Йоан Златоустий, св. Афтаназій Великий, св. Йоан Дамаскін, св. Кирил і Мефтодій і пр.
Од западной церкви розділял нас лиш обряд і принадлежали ми к той "єдиной, святой, соборной і апостольськой церкві" цілого світа, котру Христос основал на камені св. апостола Петра. Епископи, священики і вірники восточної церкви так само признавала єдинство церкви і першенство Римського єпископа, як і западні християни. На доказ сего много виказов можеме черпати із обрядових книг тих віков.
Як у гречеськой державі головною причиною церковного роздора був цезаропапізм, так і меж руським народом формально лиш опікунство царськоє довело до розорваня зносин вірников слов’янського обряда з церков’ю католицькою. Сей роздор за Карпатами стался рока 1450 Фотієм Київським і до нас незамітно перекралося, можна сказати, без жадних зворушень. Однако держал у нас дуже коротко, бо уже за часов реформації русини зажадали помоч Римського престола.
Як у гречеськой церкві жива духовна культурна жизнь процвітала лиш доти, доки она була соєдинена з Римом, так і руська церков мимо всякої урядової подцержки царизма одтогди стала упадати, одколи одорвалася од живого дерева соборної церкви.
На Подкарпатськой Руси первий був єпископ Василь Тарасович, вибраний рока 1633, котрий ревно усиловався возстановити єдность церковну з Римом, за что Ардялський (Семигородський) князь Георгій Раковцій дал єго рока 1640 арештувати (од алтаря понесли єго в єпископській одежі церковной) і в Мукачевський замок заперли, где просиділ два роки.
Формальноє возстановленіє Унії проголошено дня 24-го апріля 1649 рока в Ужгороді в замку, где послі зложеня символа (ісповіданя віри) прийнято сі три условія Унії:
1) что в гречесько-слов’янськом обряді могут остатися;
2) духовенство має вибирати єпископа, котрого подтвердить апостольський престол;
3) всі тоті права повинно мати руськоє духовенство, які мало
Духовенство латинського обряда.
В том самом соборі вибрали за єпископа Петра Партенія, монаха чина св. Василія Великого, котрий то вибор подтвердив папа Александр VII. Тогда Мукачевська єпархія простиралася на 13 комітатов, числила 823 чисто руських міст, 499 мішаних; церквей мала 858, а парохов — 690.
Наслідником Партенія був Йосиф де Камеліє, по проісхожденію грек із Італії. Із Риму прийшол он на призваніє Леоніда Колонича, остригомського архіепископа-кардинала. Де Камеліє був одним із ревніших епископов і культурних працовников Подкарпатськой Руси. Рока 1689 начал свою єпископську службу. Дуже много трудился для ширення побожності, моральності і грамотності (письма). Часто посіщал приходи, держал собори, орґанізовал школи, іздавал азбуки, інші учебники і молитвенники.
У тих часах єпархія Мукачевська була подчинена Яґерському (Eger) римо-католичеському єпископству. Роботу визволення єпархії вже у XVII столітю начал єпископ Михаіл Ольшавський (1738—1742), однак до успіху дойшло лиш за часов ревного єпископа Івана Брадача, коли на інтервенцію цариці Марії Терезії папа Климент XIV, на велику радость духовенства і вірников, буллою з дня 19 септембра 1771 рока проголосил канонізацію єпархії Мукачевської.
Дораз по сему орґанізована капітула з 7 так званими консисторіальними (каноніками), для котрих влада опреділила по 300 золотих платні.
Рока 1772 стался єпископом Андрій Бачинський один із найбольших добродітелей Подкарпатської Руси. Он перенес осідок єпархії із Мукачева до Ужгорода; туй одкрил духовну семінарію і учительську препарандію.
Із стародавньої єпархії Мукачевської проізошли потом новіші. Так, рока 1777 одорвали велико-варадинський (румунський) вікаріят, із котрого основана єпархія греко-католицька румунська велико-варадинська. Что і румунські греко-католики так довго держалися под духовним опікунством русинов, се було наслідком культурної висшости і колишньої руської слави за часов Арпадовцев.
Для грєко-католицьких русинов Бачки, Кроації і Сербії рока 1777 основана єпархія Крижевацька.
Рока 1818 буллою папи Пія VII основана єпархія Пряшевська так, что із 742 парохів старої єпархії одобрано 194 парохії на території жуп Абауй, Торна, Боршод, Гемер, Шаріш, Спіш і Зчасти Земплина.
Рока 1823 оп’ять одорвано 72 парохії Сатмарського вікаріята і приділено к єпархії Великоварадськой; рока же 1853 знова 94 парохії передано румунським єпископатам Лугошському і Самошуйварському. Се були парохії на територіях тих румунських єпархій, по большой части румунські.
Тогда осталося в Мукачевськой єпархії 384 парохії, 1261 філіял з 488123 вірниками, живущими в 8 жупах (Мараморош, Уґоча, Береґ, Сатмар, Унґ, Земплин, Гайду, Саболч).
Послідньоє розділеніє єпархії Мукачевськой було рока 1912, коли папа Пій X основал мадярську так звану Гайдудороґську єпархію для змадарщених вірников греко-католицької церкви на Угорщині з літурґією старогречеською. (Но се условіє лиш в той мірі подержано, что два-три возгласи літурґії казали по-старогрецьки, а прочеє ішло по-мадярськи). K сей мадярськой єпархії приділено 70 парохій од Мукачевської руської, 8 од Пряшевської руської, 4 од Самошуйварської руської, 33 од Великоварадинської румунської, 35 од Балаж-Уйфолушської румунської.
Тогда осталося в Мукачевськой єпархії 320 парохій у жупах Мараморош, Уґоча, Берег, Унґ і Земплин; число вірников було около 450000 майже самих русинов.
І так, русини, жиючи под Карпатами, мають тепер два єпископства; Мукачевськоє і Пряшевськоє. Сама нинішня Подкарпатська Русь простирається лиш на території єпархії Мукачевської, но і із сеї одна велика часть (половина Ужгородської жупи і Земплинська) подчинена Словакії.
Наш народ твердо приліпляється ко своєй церкві. Каждий свідомий русин знає, что лиш наш слов’янський обряд сохранил наш народ од загуби. У давніх добах русини жили спокойно з мадярами і не терпіли од них жадні кривди. Лиш у XVI століттю зачиняєся утиск од реформатов, потом утиск латинізаційний, а в XIX століттю — утиск мадяризаційний.
Доки язиком науки був латинський, доти і межи русинами спокойно ширилася западна культура, і ми дали много учених і закарпатським русинам, даже самой Росії. Тогда подкарпатські русини нав’язували тісніші зношеня з остатніми частями слов’янського народа.
Ho в 19-ом віці зачал скоро рости мадярський народний рух, витиснул латину і в половині XIX століття стался мадярський язик пануючим.
Мадяризація сягала і в церковні, і в богослужебні діла, а особливо од 1867 рока сильно возростал рух для мадярської літурґії. Однако римська апостольська власть консеквентно противилася тому насилію мадярських шовіністов і руських ренеґатов.
Єще сильніше нападав мадяризаційний рух на руську культуру через школи і уряди. Економічно же і зовсім залишений був руський народ, преданий на проізвол урядников і на визискованя жидовських корчмаров-лихваров, котрі масами приходили із Галичини.
Із політического і господарського ярма глядали русини спасенія в Америці вже од осемдесятих літ 19-ого столітя. Днесь уже там їх єсть више полмільйона, і там красно розвиваєся духовна і народна жизнь. Русини із Подкарпатя в Америці мають више 120 церквей, над котрими поставлений апостольський адміністратор.
Американські русини подняли перший раз свой голос у світовой войні для визволеня своїх старокрайових братов і з помочію других народов, воюючи за свободу, особливо же президента Чехословенськой республіки Т. Ґ. Масарика, досягли визнаня своїх прав, а в мировой конференції в Парижі — і автономії Подкарпатської Руси.
2. КУЛЬТУРНА ПРАЦЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
По востановленії церковної унії понеслася живіша духовна жизнь у народ руський і інтенсивніший культурний рух.
Першим ділом було постаратися об одповідном воспитаню духовенства. До того часу, поки єпископи проізходили із среди монахов чина св. Василія Великого, в монастирі в’єдно з новіціятом воспиталися і клерики, будущі священики.
По заключеню церковної унії сейчас почала єпархія висилати своїх богословов у перші западні семінарії, як до Тернави, Яґру і пр. Епископ Ольшавський (1743—1767) був перший, которий у Мукачеві дал із своїх духовников збудовати духовну семінарію, котру рока 1747 отворил. Однако і по сему висилалися кандидати до Тернави і до Яґру.
Коли єпископ переселился із Мукачева до Ужгорода (1777), тогда цариця Марія Терезія для духовної семінарії передала Ужгородський замок, котрий для цілей семінарії пристроїли і дня З децембра 1778 торжественно створили. До Ужгородської духовної семінарії принималися не лиш клерики Мукачевської єпархії, но і із сусідніх єпархій, особливо румунських. Того же року одкрилася центральна семінарія русинов у Відні, так званий "Барбареум", до котрої Мукачевська єпархія висилала по 13 клериков єжерочно. І так клерики русини могли у Відні слухати найкращих столичних професоров і мали возможность брати живу участь у культурном житю столиці, знайомитися з іншими слов’янськими націями, студіювати їх історію і так розширяти свой світогляд. Наука в латинських школах і студії у Віденськом університеті дали Подкарпатськой Руси цілий ряд учених, так что при конці XVIII віка і з початку ХІХ-ого ми мали не лиш доста учених, но давали’сьме таких і Галичині, і Росії. Так, першим ректором Петроґрадського університета був подкарпатський русин Михаїл Балудянський, Іван Орлай — директор Ніжинської ґімназії, Юрій Гуца Венелін — будитель болгаров, написавший їм першу ґраматику, Іван Земанчик і Петро Лодій були професорами університета у Львові і пр.
Од рока 1805 уже і до Будапештянськой центральной семінарії висилала єпархія Мукачевська по 2, а потом од 1873 — 1874 рока — по 4 клерики, а до Остригома — по два, бо од тогди мадярська влада переклала і стипендії Барбареум до Будапештянської і Остригомської семінарії.
В Ужгородськой духовной семінарії виховалися і священики єпархії Пряшевськой аж до 1881 рока, коли створилася в Пряшеві окремішня греко-католицька семінарія. Великі заслуги має греко-католицька церков і в ділі світського школьництва русинов.
Першими розсадниками культури були монастирі. По записках історії, перші сліди основанія монастирей Василіянов сягають аж до Х-ого віка. За часов св. Стефана царя вже споминається мужеський монастир Чанадський гречеського обряда і женський монастир Веспримський. Король Андрей І у Вишеграді основал один монастир. У XII і XIII столітях гречеські монастирі много терпіли од междуособиць обрядових (насильство німецьких католиків), а особливо од татарського похода.
На Подкарпатськой Руш в XIV віку возобновил монастирську жизнь князь Теодор Корятович, которий за Подолію достал домінії Мукачевську і Маковицьку. Корятович дал збудовати монастир коло Мукачева на Чернецькой горі, а жена його Домініка — на горі Подгорян (Podhering) основала один женський монастир.
Потому число монастирей постепенно убольшалося.
В сих монастирях не лиш будучих членов чина воспитували, по виховали і світську інтеліґенцію. Се були монастирські школи.
Кромі того, в монастирях переписувалися і церковні книги, і для того ширили знання письма.
Першу друкарню (книгопечатню) мали, і то доста давно, ібо зо всіх русинов найперше подкарпатські русини также в монастирі Грушевськом (Мараморош), маєток котрого забрали реформати 1690 под час повстаня Текелія.
Много шкоди мали монастирі од турецьких, а позніше — од Раковцієвих воєн. То напримір, зазначено у єдну книгу Евангелія чернецького (Мукачевського) монастиря, что хиблячі сторони вирвали вояки Монтекукулія рока 1703.
Тепер має чин св. Василія Великого на Подкарпатськой Руси монастирі: 1) в Мукачеві, где є новіціят под веденієм зреформованих отцев Василіян із Галичини; 2) в Ужгороді збудований рока 1912 з великим середньошколним інтернатом для 100 питомцев; 3) в Малом Березневі (жупа Ужгородська); 4) в Імстичові (жупа Берег); 5) у Бороняві (Мараморошська жупа); 6) у Буковці (Земплин) і 7) у Красном Броді, но сі два тепер у розвалинах стоять.
Першими народними школами являлися на Подкарпатськой Руси недільні курси із науки реліґії, для держаня котрих єпископи часто воззивали духовников. Із сих виросли так звані "фарські школи", в котрих духовникові помагал уже й дяк-учитель, і учено вже не лиш реліґію, но і читаня церковних книг. Найславніша була елементарна школа в Мукачеві, котра од рока 1681 споминається і котру Еммануїл Ольшавський рока 1744 перетворил на першу учительську семінарію Подкарпатськой Руси. На другом, вищом одділі учил і сам єпископ Ольшавський, котрий написал і в Коложварі року 1746 іздал і латинську Граматику "Elementa puerilis institutionis in lingua
latina". Для науки читання видал єпископ де Камеліє рока 1699 в Трнаві "Буквар язика словенска", кромі того видал і "Катехизис для науки угроруським людем" 1698.
Розвиток народної школи на Подкарпатськой Руси починається з конця 18-ого століття, коли 1794 року в Ужгороді основана учительська семінарія, директор котрої був спочатку разом і головним інспектором усіх руських школ. Число школ бистро росло, і дописи учителей доказують, что уровень руських школ нічим не стоял ниже од школ других народностей.
Середні школи (гімназії) свої русини Подкарпатя ніколи не мали. Сини нашого народа училися особливо в Ужгородській ґімназії. Для полегшеня вишколованя синов руської ітнеліґенції єпископи основ
